Знаєте, у якому єдиному випадку коректно говорити «особлива дитина»?
Коли про це кажуть мама чи тато, бо для всіх батьків їхня дитина особлива 
У контексті інклюзивної освіти ми говоримо про дитину з особливими освітніми потребами. Хто це може бути – пояснює «Довідник безбар’єрності» (https://bit.ly/3pRhAML), пропонуючи назавжди відмовитися від таких визначень як 
особлива дитина
інклюзивна дитина
дитина з інклюзією
інклюзятко
Правильно
Дитина з особливими освітніми потребами (ООП)
Кожна дитина і доросла людина унікальні та особливі по-своєму, а тому в кожного з нас є власні індивідуальні потреби: комусь потрібно приймати вітаміни, комусь ховатись від сонця через алергію або не їсти полуниці, комусь потрібна тиша для концентрації, а комусь — класична музика. Якщо ми маємо на увазі саме інклюзивну освіту, то правильно говорити саме «діти з особливими освітніми потребами». І це, до речі, єдиний випадок, коли коректно говорити «особливий». Маємо акцентувати, що дитина з особливими освітніми потребами — це людина до 18 років, що потребує додаткової підтримки в освітньому процесі. Хто це може бути:
- діти з інвалідністю;
- діти з родин, що опинились у складних життєвих обставинах;
- безпритульні діти;
- діти, які живуть із ВІЛ/СНІД;
- діти-сироти;
- діти з дислексією (порушення, за якого людині важко читати), дисграфією (порушення, за якого людині складно писати) чи дискалькулією (порушення, виражене в нездатності людини до рахунку, розв’язання математичних задач);
- діти, позбавлені батьківського піклування та інші.
Дитина, яка на деякий час випала з освітнього процесу через хворобу чи інші причини, теж стає дитиною з особливими освітніми потребами, бо може потребувати додаткового часу, аби наздогнати однолітків.
Коментарі:
Ваш коментар може бути першим :)
