Взаємодія представників правоохоронних органів з ветеранами / ветеранками
«Ніхто не переходить річку, не промокнувши, і ніхто не йде на війну, не змінившись»*.
Загострене почуття справедливості характерне для ветеранської спільноти. Інколи завищена потреба у справедливості не корелює з нормами закону. Запит на справедливість, а також відсутність відповіді на нього, можуть штовхати ветерана / ветеранку на необдумані вчинки. Сильний вплив матимуть також «невидимі рани війни» — розлад адаптації, відчуженість та ізоляція, провина, страх і сором, гнів. Тому іноді такі вчинки мають ознаки злочинів. При цьому правоохоронна система повинна відрізняти людей, які мають бойовий досвід, і вдаватися до особливих способів взаємодії з ними.
У межах виконання своїх функцій у державі правоохоронна система забезпечує захист прав, свобод, законних інтересів населення країни, застосовуючи при цьому передбачені законом заходи примусу. У нормальних умовах люди виховуються в повазі до закону, порядку і, відповідно, до законних вимог представників правоохоронних органів.
Однак ветерани і ветеранки по-особливому можуть реагувати на прояви примусу, агресивну поведінку. Люди, які пережили бойові дії, або ще гірше — полон, часто занадто сильно реагують на обмеження свободи, накази, прояви сили. Тому існує ймовірність виникнення конфліктів, які можуть закінчитися трагедіями.
Важливо розуміти: участь у бойових діях — це тривалий стрес, що супроводжується виснажливим фізичним навантаженням і складними емоційними переживаннями. Спогади, думки, які вийшли з-під контролю, високий рівень тривоги та параноя можуть переслідувати людей, які мають бойовий досвід. Часто початкові симптоми призводять до абстиненції, розладів сну, перепадів настрою, сильних реакцій та емоційних травм. Ці люди часто відірвані від близьких; емоційне заціпеніння веде до посилення ізоляції. Параноя зростає, потенційно змушуючи людину легко лякатися, переживати напади агресії та люті.
Гнів називають особливо частим наслідком війни. Багато ветеранів / ветеранок тривалий час відчували злість — на ворога, через розлуку з домом і сім’єю, через розчарування у призначенні та на командування. Гнів «розпалює розум до вчинків війни». Гнів може супроводжувати й після повернення додому. Це проявляється короткими спалахами або накопичується глибоко в душі, доки нарешті не станеться руйнівного вибуху. Це може призвести до вчинення злочинів.
Ветерани / ветеранки зазвичай потребують відновлення після повернення до спокійних, цивільних умов життя. Слід пам’ятати, що психологічні реакції ветеранів / ветеранок у цивільному житті — це адекватна відповідь людського організму на ненормальні умови, у яких вони перебували під час служби. Наприклад, ветерани і ветеранки часом доволі агресивно реагують на певні заяви, гучні звуки чи жести, які вони можуть сприймати як ворожі чи загрозливі. «Надмірне» реагування — модель виживання, яка практикувалася довгий час і від якої важко відмовитися.
Є ризик стикнутися з такими діями, які лежать поза межами закону: незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами або вибуховими речовинами, домашні конфлікти та насильство, захоплення людей із використанням зброї, вбивства з подальшими самогубствами тощо. Тут не варто говорити, що досвід участі у війні має звільнити від відповідальності — ніхто з нас не вище закону. Відповідальність і покарання за незаконні дії має настати, але робити це варто максимально коректно, з повагою та врахуванням воєнного досвіду, психологічного стану людини, наслідків участі у війні.
Представникам правоохоронних органів слід будувати свою взаємодію з ветеранами / ветеранками на основі справедливості, неупередженості, морально-етичних стандартів внутрішньої та зовнішньої комунікації — тоді багатьох конфліктних ситуацій вдасться уникнути.
Існує стереотип, що солдати повинні бути сильними і хоробрими. Один із їхніх найбільших страхів — що їх сприйматимуть слабкими чи боягузливими. Не варто ставити ветеранів / ветеранок у ситуацію, коли вони будуть змушені підтверджувати свою особисту мужність. Варто розуміти: якщо ви заженете ветерана бойових дій «у кут», не залишивши йому альтернативного виходу, найчастіше він вибере битися.
До ветеранів / ветеранок слід ставитися з повагою, вони не терплять напівправди чи нещирих розмов. Ставлячись до них як до рівних, як до людей, які служать суспільству, Батьківщині, яких, можливо, не зрозуміли чи не оцінили, представники правоохоронних органів мають кращі шанси заслужити довіру ветеранів / ветеранок, деескалувати небезпечні ситуації, створити умови для співпраці, адже також захищають людей, служать країні, ризикують життям.
Не говоріть при спілкуванні, що ви розумієте ветерана / ветеранку, якщо не маєте бойового досвіду. Зрозуміло, що представники правоохоронних органів мають спільне з учасниками бойових дій: стикаються з небезпекою, ухвалюють рішення, від яких залежить життя чи смерть, вони також служать, роблять внесок у безпеку країни, розуміють поняття честі, хоробрості та обов’язку, вони були свідками здатності людства до зла і жорстокості. Однак, спілкуючись із ветеранами / ветеранками, представники правоохоронних органів повинні бути обережними, щоб не прирівнювати свій досвід до того, з чим, можливо, стикалися ветерани / ветеранки. З іншого боку, наявність цього досвіду допоможе представникам правоохоронних органів продемонструвати співчуття, розпізнати та відобразити деякі глибинні емоції ветеранів / ветеранок у кризі. В будь-якому випадку слід використовувати методи активного слухання, що допоможе ефективно продемонструвати розуміння досвіду й емоційного стану ветеранів / ветеранок.
Особливістю ветеранської спільноти є певна недовіра до людей, які не мають бойового досвіду. Для спільноти характерна міцна самоідентифікація. Саме тому надважливо і часто необхідно до спілкування з ветеранами / ветеранками залучати інших ветеранів / ветеранок, зокрема лідерів ветеранського руху або, якщо це доречно, — колишніх командирів.
При виконанні відповідних дій представниками правоохоронних органів обов’язковим має бути залучення до роботи з ветеранами / ветеранками профільних фахівців у сфері ментального здоров’я, представників ветеранського чи волонтерського руху.
Деякі питання, які варто поставити ветерану / ветеранці, щоб налагодити взаємодію:
- Скільки часу ви були на війні? Де служили? (наскільки довго події війни впливали на людину)
- Яка була ваша військова спеціальність? (питання для розуміння набутих на війні навичок)
- Яким був час перебування в підрозділі? Чи були в цьому позитивні моменти? (повернути позитивні спогади)
- Як давно ви повернулися? Як це — повернутися? (для реінтеграції потрібен час, що він довший, то більша ймовірність того, що людина вже адаптувалася до цивільного життя)
- Чи спілкуєтеся ви з побратимами / посестрами? (для розуміння міцності зв’язку з побратимами / посестрами, ветеранською спільнотою)
Однак ці питання не варто ставити ветерану / ветеранці у кризовому стані, коли вони насправді не хочуть розповідати про досвід участі у війні.
При роботі із запобігання вчиненню злочинів ветеранами / ветеранками важливого значення набуває профілактика порушень — робота з родинами військовослужбовців, ветеранів / ветеранок, співпраця з ветеранською спільнотою.
З урахуванням того, що до 10 % населення України будуть носіями бойового досвіду, дуже важливо організувати навчання представників правоохоронних органів щодо того, як взаємодіяти з ветеранами / ветеранками, як не провокувати конфлікти або грамотно виходити з них, а також щодо тем, яких не варто торкатися. Кожен має вміти фіксувати початок флешбеку — спогаду про травматичну подію, яку ветеран / ветеранка ніби переживає знову, впізнати його і знати як діяти.
Представникам правоохоронних органів варто пам’ятати, що ветеран / ветеранка чи дійсні військовослужбовець / військовослужбовиця можуть становити надзвичайну небезпеку. Вони мають навички володіння зброєю, здатні діяти під тиском. Знання про те, як деескалувати ситуацію, уникнути «бою», мають бути обов’язковими для представників правоохоронних органів. У цьому випадку поінформований, навчений працівник правоохоронних органів може розрядити ситуацію, запобігти катастрофі.
* Remsberg, C. Cops Back from War: What Problems Do They Pose? // PoliceOne. 2008, March 12.
Коментарі:
Ваш коментар може бути першим :)
