Про походження назви «циган» в європейських мовах
Найдавніша згадка про присутність циган у Константинополі, найімовірніше, міститься в грузинському агіографічному
тексті «Житіє Святого Георгія Відлюдника», укладеному близько 1068 року в монастирі Іберон на Афонській горі. Тут ми читаємо, що 1050 року імператору Константинові Мономаху
докучали хижі звірі, які загризали дичину в імператорському парку Філопатіон у Константинополі. Він закликав на допомогу самаритян, нащадків Симона Чудотворця, «відомих заклинаннями та чаклунством, яких називали адсінканами», і ці адсінкани підкинули для лютих звірюк шматки заговореного м’яса, що одразу ж їх убило. Вжита в цьому тексті назва «адсінкани» – це грузинська форма грецького слова атсінганой чи атзінганой, яким візантійці зазвичай називали циган. Саме від цієї візантійської назви пішли німецьке Zigeuner, французьке tsiganes, італійське zingari, угорське ciganyok тa схожі лексеми в кількох інших мовах.
Про походження atsinganos велось чимало дискусій, і повної ясності немає й понині. Переважно дотримуються думки, що це спотворена форма назви єретичної секти атінганоїв, а до циган її застосували тому, що обидві групи мали репутацію віщунів та чаклунів. Чисельність перших, атінганоїв-єретиків, різко скоротилася, можливо, вони навіть були стерті з лиця землі переслідуваннями в ІХ ст.
Наступна згадка про атінганоїв, тут уже однозначно в розумінні «цигани», походить з ХІІ ст. і міститься у коментарі каноніста Теодора Бальзамона (помер бл. 1204 року) до LXI канону Трулльського Собору (692 р.), в цьому каноні кожному парафіянину, який мав зиск, показуючи публіці задля розваги ведмедів та інших тварин, або ж займався ворожінням, загрожує шестирічне відлучення від церкви: «Тих, хто водить ведмедів, називають ведмедниками. Вони обвішують голову й усе тіло тварини фарбованими нитками, а потім зрізають ці нитки разом із пасмами шерсті й пропонують як амулети або засіб від недуги й злого ока. Інші, кого називали атінганоями, обвивають себе зміями й одним людям кажуть, що ті народжені під нещасливою зіркою, а іншим – що під щасливою; а ще вони пророкують прийдешню добру чи лиху долю».
...Ще через кілька десятків років учений Йосиф Брієніус (бл. 1340 – бл. 1431) у трактаті про причини лиха, що спіткало Візантійську імперію, ремствував на те, що народ щоденно спілкувався «із магами, ворожбитами, Athingcinous та чаклунами».
(Джерело: Фрейзер А. Цигани / А. Онишко (пер.). – Київ:
Видавничий дім «Всесвіт», 2003. – С. 58)
Коментарі:
Ваш коментар може бути першим :)
