Роми в Україні
Перші писемні згадки про циган на українських землях, що входили до Великого Князівства Литовського і Королівства Польського, відносяться до початку XV ст. (грамоти польських королів, львівські актові книги, Статути Великого князівства Литовського). У Речі Посполитій після 1624 р. циган підпорядковували управлінню і суду старшин – т. зв. циганських королів, які при призначенні отримували королівську грамоту. Ця посада проіснувала до кінця XVIII ст.
У Гетьманщині із середини XVII ст. цигани, спорадично розселені серед українського населення, були приписані до козацьких полків. Переписом 1732 р. слобідських козацьких полків зафіксовано 4500 циган, з яких лише 11 осілих. Для збору податків у XVIII ст. в Лівобережній Україні створено інститут полкових отаманів «циган малоросійських». Отаманів призначали відкупщиками оброку з циган; останнім циганським отаманом 1763 р. було призначено В. Міненка. Указ Правительствуючого Сенату 1766 р. визначив оподаткування циган у Слобідсько-Українській губернії (у 1779 р. – 402 особи). Указ Правительствуючого Сенату 1783 р. передбачав, «щоб усі вони [цигани] в зручних і пристойних місцях поселені були і бездозвільно ніде не вешталися», циган зараховували до державних селян. Від’їзди з місць проживання дозволялися лише за наявності виїзних документів. Опис Київського намісництва 1786 р. зафіксував у цьому регіоні 2068 циган.
1792 р. видано указ російської імператриці Катерини II «Про залишення на колишньому окладі прийшлих із Малоросії в Катеринославську губернію різного звання людей; про причислення всіх циган, які в тій губернії живуть, до поселян казенного відомства; про стягнення з них поземельних грошей і про дозвіл їм записуватися в міщанство і цехи». В указі 1800 р. згадується, що в губерніях цигани вийшли в купці та міщани. З появою циганських хорів та оркестрів виокремився прошарок артистів. Поміщики відпускали циган на сезонні заробітки традиційними промислами. Після приєднання Бессарабії до Російської імперії в Бессарабській області число циган збільшилося з 221 родини в 1812 до 1135 родин в 1839 р. Їх намагались оселити на землі. 1838 р. осілих і кочових коронних циган краю (4883 особи) підпорядкували управлінню Дунайського козацького війська, мотивуючи це тим, що цигани «за природою прихильні до коней і найкращі коновали й ковалі». На поч. 1850-x рр. цигани становили 22,7 % війська, до якого були зараховані разом із землями. Цигани боролися за вихід із війська, і більшість із них відрахували з козацького стану.
1839 р. російський імператор Микола І підписав указ, за яким до 1841 р. треба було розселити циган у казенних поселеннях. У Київській губернії було «задворено» 160 родин. 1866–1917 рр. ця політика в Російській імперії була послаблена. Щодо циган Закарпаття, яке входило до Угорського королівства (у складі держави Габсбургів / Австро-Угорщини), провадилася політика асиміляції (мадяризації). У роки Першої світової війни в Закарпатті циганам – угорським підданим – у 1916 р. було заборонено кочувати; військовозобов’язаних забирали до війська, решту примусово розміщували в поселеннях. Це стало одним із факторів міграції частини циган до Російської імперії.
В УСРР перепис 1926 р. зафіксував 13 750 циган, у Криму – 1300 циган. Крім того, десятки тисяч циган кочували. Восени 1927 р. РНК УСРР ухвалила постанову «Про організацію виробничих артілей циганів та про заходи стимулювання: переходу кочуючих циганів до кустарної виробничої діяльності». У Києві, Полтаві, Харкові, Одесі, Вінниці та інших містах були відкриті циганські напівпрофесійні та аматорські музично-хореографічні колективи. Упродовж 1928 р. в пд.-сх. округах України на осілий спосіб життя із зареєстрованих 1218 сімей (5302 особи) на Харківщині перейшло 417 сімей, Херсонщині – 96, Одещині – 68, Лубенщині – 42, Миколаївщині – 20. 1930–1932 рр. у Сталінській окрузі оселилося 420 сімей, Подільській окрузі – 110, Бердичівській окрузі – 108, Тульчинській окрузі – 101 сім’я. У містах цигани-чоловіки працювали в кустарних майстернях, на заводах, фабриках, жінки – у виробничих артілях, торгівлі. З початком колективізації сільського господарства в УСРР / УРСР почалася організація циганських колгоспів. Сільське циганське населення під час Голодомору 1932–1933 років в УСРР в намаганні врятуватися поверталося до кочування, частина виїхала з України.
(Джерело: Наулко В. І., Зіневич Н. О. Цигани в Україні //
Енциклопедія історії України: У 10 т. – Т. 10: Т–Я. –
Київ: Наукова думка, 2013. – С. 476–479)
Коментарі:
Ваш коментар може бути першим :)
