Про кочівлю ромів
Факти говорять про те, що в XIX столітті більшість циган світу жили осіло. Ба більше, якщо ми спрямуємо допитливий погляд углиб віків, то і там побачимо ту саму картину. Якщо брати циганський народ у цілому (а не зосереджуватися на одній лише Західній Європі), то кочівники завжди були в меншості.
Французи, німці, росіяни або – припустимо – англійці справді на власні очі довго бачили переважання кочових циган. Так склалося історично. І ситуацію з минулого своїх країн ми мимоволі екстраполюємо на увесь інший світ.
Але ж основна маса циган завжди проживала не в Західній Європі, а у Східній. Та й Азію не треба скидати з рахунків. А на Сході (де не було гонінь) цигани з незапам’ятних часів обзаводилися земельними ділянками та будинками. У літературі часто згадують циганське селище Модон, у якому вже в XIV столітті жили сім’ї ковалів. У цих людей були не намети, а глинобитні будиночки із солом’яним дахом. І це поселення на західному узбережжі Пелопоннесу аж ніяк не було винятком.
Дуже часто перші письмові згадки про циган у тій чи тій місцевості – це зовсім не судові папери про табірних конокрадів, а відомості про купівлю міського будинку. Причому – що цікаво – будівлі розташовуються у найдорожчому секторі (біля ринкової площі). І з паперів можна зрозуміти, що нові власники чесно оплатили покупку, а також стали справними платниками податків.
Отже, якщо розглянути ситуацію на Сході, міф про «кочове плем’я» починає сильно хитатися. Але ж і на Заході все далеко не однозначно!
Зазвичай пишуть, що уряди, які намагалися осадити циган на землю, незмінно зазнавали краху. Історія не підтверджує цю тезу. Серйозні зусилля було зроблено для осідання циган урядом Австрії при Марії-Терезії. І в ті самі часи почався схожий експеримент в Іспанії. Обидві спроби увінчалися успіхом. В Іспанії кочовище як явище вдалося викорінити вже до початку XIX століття. У цей час переважна більшість іспанських циган вже мала житло і значною мірою була інтегрована в суспільство. Що стосується діяльності австрійського уряду, то достатньо поглянути на так званих циган Бургенланда. Кочівників там можна було буквально перелічити по пальцях.
Повернемося до Східної Європи і на Балкани. У книзі болгарських ромологів О. Марушіакової і В. Попова «Цигани в Османській імперії» питанню осілості циган приділено велику увагу. Автори перелічують із старовинних джерел назви сіл, в яких було багато ромських господарств, а також описують прошарок ромів, зайнятих землеробством. Виявляється, західні мандрівники з подивом зазначали, що кочових циган на сході набагато менше, ніж у їхніх рідних країнах. Дані про інтегрованих у суспільство циган стосуються навіть XVI сторіччя. Наприклад, реєстр циган за професіями (складений для збору податків у 1522–1523 роках) містить багато занять, можливих тільки за умови осілого життя. Це сторожі, слуги, м’ясники, сировари, городники, пастухи, хірурги і навіть ченці. А в XIX столітті з’явився справжній циганський пролетаріат.
Коли у 1836 р. в місті Слівен відкрилася текстильна фабрика, то працівників і робітниць вдалося набрати винятково з цієї національної меншини. Болгари в робітники не йшли. Слівенські роми становили ядро працівників усі наступні півтора століття.
О. Марушіакова і В. Попов пишуть про те, що вже при становленні ромознавства як науки кочовий спосіб життя стали помилково вважати основним для циган. Свідомо чи несвідомо значення кочовища перебільшувалося. Тим часом, факти суперечили умоглядним конструкціям.
У нас є цифри щодо Буковини. У 1780 році тут приблизно вдвічі більше осілих сімей, ніж кочових (відповідно 534 і 242).
Однак через сторіччя (до 1878 року) в тій самій Буковині всі місцеві цигани вже осілі. У Бессарабії у 1858 р. збирали статистичні дані щодо ромів, які належали поміщикам. З’ясувалося, що за способом життя вони поділяються приблизно порівну: 2481 були кочовими, а 2978 осілими. Тим не менше, кочові і тут у меншості.
В Угорщині вже до кінця XIX століття осілість перемогла остаточно і безповоротно. Робіть висновки самі. Згідно з переписом 1893 року в країні нарахували: 243 432 – осілих ромів, 2 570 – напівосілих, 8938 – кочових.
У масовій свідомості саме Румунія постає як «класична» країна кочовища. Традиції життя в кибитках і наметах тут справді не переривалися ніколи. І тепер туристи дуже люблять фотографувати мальовничі табірні сцени. Але в дзеркалі статистики все виглядає трохи інакше.
У 1977 р. кількість кочових і напівкочових циган у Румунії оцінювали у 65 000 осіб. Однак загальна чисельність ромської нацменшини становила як мінімум 540 000 осіб.
То чому ж термін «кочове плем’я» так подобається журналістам? Статистика свідчить, що від штампів давно пора відмовитися. З давніх-давен життя без романтичних поневірянь цілком влаштовувало більшість ромського народу.
(Джерело: Бессонов Н. Миф о «кочевом племени»: http://gypsy-life.net/mif-17.htm)
Коментарі:
Ваш коментар може бути першим :)
